Щось вже голосу нема,
Наче не хворіла.
По щоці тече сльоза,
В мороз та й зкрижаніла.
У душі так боляче,
Хоч і винні двоє.
Він, і та, що досі
не знайде спокою.
Віртуальне щастя-
Ось її відрада.
Та не панацея вже
Її Піна-Колада.
Дощ і ожеледь
- не дивно,
Хмарно й видно зорі...
Так, вона з дня в день, проносить
Квиточок до безодні...