Просто казка великого міста,
Наче того в житті не буває,
Просто сонця в долоні намисто,
Та ще пам’ять яка не зникає.
Біла птаха з очима як небо,
Що не суму,не болю не знала,
Й сіра тінь, якій темрява треба,
В закутках на землі десь кружляла.
І підняла тінь очі у гору,
Та донизу засліплена впала,
Біла птаха спустилась додолу
Та крилом своїм тінь обійняла.
Промайнуло все тепле і чисте,
Пролетіло, та десь залишилось
У холодному сірому місті,
Ніби щось неймовірне наснилось.
Тільки тінь того світла не знала,
Вмить напружилась та затремтіла.
Птаха крила до неба здійняла,
Птаха в гору тихенько злетіла.
А на тінь впало крапель намисто,
Темне серце інакше забилось,
Непотрібним, чужим стало місто,
У душі порожнина з’явилась.
Не ставало їй сили триматись,
І здіймалась, і кликала птаху,
В самоті не хотіла лишатись,
Були сльози від болю,від страху.
Біла птаха у світлі майнула,
Прилетіла, як янгол з небес,
Тінь до себе крилом пригорнула,
Обігріла, щоб смуток весь зщез.
Просто казка великого міста,
Просто світло стає від тепла,
Дощ минув, тільки сонця намисто,
Тільки пам’ять,що завжди жива………….