Промо
-
Жизнь оставляет шрамы
247 / 0 / 8 летЖиття лишає шрами… по всьому тілу
Такі прямі рубці.
І ми уже без тями.
ЗАГУБЛЕНІ МИТЦІ…
А за стіною щастя.
Такою я була сотні разів.
Його не можна вкрасти,
Поки не відпустив.
По склу стікає крапля:
Далеко не остання з моїх сліз,
Зими холодне плам’я
Здіймається… униз.
Я падаю в нікуди,
Заплющую ці очі і зникаю,
Але чомусь повсюду
Відтінки лиш зелено-карі
Під колір райдужки твоїх бездонних снів.
На сходах невідомої висотки
У просторі моїх розбитих крил…
Я чую подих трепетний короткий.
І прокидаюсь у людській норі,
А ти заснеш сьогодні уночі?
Де 41-ше листопада на твоїм календарі
І запис на стіні: «ЗАГУБЛЕНІ МИТЦІ».
