- Лицензия
-
- Описание
- ДЭМО
- Текст
- „Метаморфоза”
Закриті очі, інеєм окуті,
Скляні та не прозорі.
Не відчувають болю,
Не бачать промінь, що на них упав.
Тихенько, лагідно лоскочить!
І сяє так, немов стокрилий птах.
В якого пір’я – це окреме сонце,
В якого погляд – це безмежна даль, безмежна...
Він особисто тим чим володіє
Зніме заковані у льод,
Пригріє і оживить уста,
І подарує погляд той, у даль...
„Прийміть же очі ту прозорість,
Прийміть же очі біль, яку,
Даровану, ніхто не забере тому, що
Неможливо вбити Вічність!”
Поки що холод сковує уста,
Поки що сонце не проснулось...
І доки скуті інеєм зіниці сна;
Поки що не розбуджені вони, та годі.
Все живе тоді лише,
Коли загинувши оклякне,
І знову оживе, щоб вмерти.