Промо
-
Відлуння війни
33 / 0 / 4 годаВідлуння війни
Ішов переді мною дід старенький
З ціпком. Спинивсь перепочити він.
Присів на лавку в парку. Задивився
На захід сонця, що як жар горів.
Я раптом мимоволі зупинився.
«Допомогти?» — старого став питать.
«Ще повоюю трохи. Притомився.
То рани фронтові мої ятрять.
Війни відлуння — кожна моя рана.
І пам’яті плацдарм не відпуска.
Полеглих побратимів вічна слава
Відлунює війною здалека».
У спогади поринувши, старенький,
Помолодівши, йшов у наступ він.
І разом з ним у тім бою пекельнім
Відчув я смак гірких воєнних днів.
Я рив окопи. Наступав. І плакав,
Могили друзів гублячи в степах.
І кулемет фашистський десь татакав,
І пахло хлібом в спалених житах…
Давно стемніло. З дідом ми мовчали.
В душі вляглася спогадів ріка.
З старим солдатом містом ми блукали,
Як побратими — у руці рука.
Війни не знаю, бо давно минула.
Лише відлуння доліта в наш час.
… Провівши ветерана, довго думав
Про тих, хто воював заради нас.
